Про проблему фактору часу хронічного опромінення та малих і не визначених доз радіаційного і електромагнітного навантаження на організм людини.
Витяг з книги "Основи аріаційної медицини" Одеського медуніверситету, 2002 (Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України як навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів освіти ІІІ–IV рівнів акредитації)
Уражаючий ефект радіації може бути підвищений посиленням інтенсивності обмінних процесів організму. Навпаки, при зниженому обміні радіорезистентність підвищується. Травми, захворювання, велике фізичне навантаження та інші сильні екстремальні подразники, як правило, також негативно позначаються на перебігу і результаті радіаційних уражень. Отже, чутливість організму людини до радіації не є величиною постійною і незмінною: вона за певних умов може бути змінена в ту чи іншу сторону.
4.7. ПРОЦЕСИ ВІДНОВЛЕННЯ ПРИ РАДІАЦІЙНИХ УРАЖЕННЯХ Зниження біологічної ефективності при протяжному і фракціонованому опроміненні свідчить, що організм має здатність відновлювати основну частину уражених тканин. Загальну теорію ушкоджень і відновлення запропонував Блер. На підставі численних досліджень було зроблено висновок, що чисте ураження (без відновлення) значно зменшується зі збільшенням часу, протягом якого організм може піддатися опроміненню. Швидкість відновних процесів в організмі після опромінення не завжди постійна. Вона найбільш виражена в діапазоні доз, які спричинюють легке променеве ураження. В обидві сторони від цього рівня доз швидкість післяпроменевого відновлення сповільнюється. Це обумовлено тим, що при опроміненні меншими дозами зменшується кількість виникаючих в організмі змін, що є спонукальною причиною розвитку відновних процесів. При великих дозах, навпаки, вже порушуються біологічні механізми, за допомогою яких здійснюється післяпроменеве відновлення. Крім того, швидкість відновних процесів залежить від потужності дози (інтенсивності опромінення). Величину необоротної частини променевого ураження Блер оцінював як 1,5–8 %, а Девідсон (1960) вважав її рівною 10 %, як середню величину від 5–15 %. За І. Г. Акоєвим (1970), відносна величина необоротної частини променевих уражень становить 10–15 %. Зазначені величини характерні для однократного опромінення. Розходження в ефекті при неоднакових за тривалістю умовах променевого впливу прийнято відносити до впливу фактора часу. Відповідно до визначення Раєвського, фактор часу характеризується співвідношенням доз протяжного або дробового опромінення до дози однократного короткочасного впливу, що спричинює однаковий біологічний ефект. Такий фактор часу враховується променевими терапевтами, щоб досягти раціонального вибору співвідношень дози і часу при лікуванні злоякісних пухлин/
Те, що не написано в книзі: такий фактор часу не є фактором часу, який визначає співвідношення відновних і уражаючих процесів в організмі людини, які з часом набувають незворотних змін у процесі старіння до фізіологічної смерті.
01.09.2023
Якщо життя не вчить нічому, тоді, ми, мабуть, не живемо, а робимо свою роботу, і час чекаєм, що помремо.
автор вірша - радіоеколог, медичний психолог, 01.09.2023
До основної радіоекологічної проблеми можна віднести проблему інформаційного забруднення живого людського організму і навколишнього природного середовища під дією радіаційних (точкових, променевих) і електромагнітних факторів ураження.
Теорію гомеостазу можна розглядати, як у загальному вигляді так і частково (по окремих ланках), як намагання підтримання фізичної цілісності та енергетичного балансу живого організму, а також, з точки зору радіаційної медицини і фізіології (патофізіології), як схему дії на живий людський організм уражаючих фізичних (у т. ч. радіаційних) і інформаційних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.
За інформаціїєю Вікіпедії Гомеоста́з (др.-греч. ὁμοιοστάσις от ὅμοιος «одинаковый, подобный» + στάσις «стояние; неподвижность») — саморегуляция, способность открытой системы сохранять постоянство своего внутреннего состояния посредством скоординированных реакций, направленных на поддержание динамического равновесия. Стремление системы воспроизводить себя, восстанавливать утраченное равновесие, преодолевать сопротивление внешней среды. Американский физиолог Уолтер Кеннон (Walter B. Cannon) в 1932 году в своей книге «The Wisdom of the Body» («Мудрость тела») предложил этот термин как название для «координированных физиологических процессов, которые поддерживают большинство устойчивых состояний организма»[1][2]. В дальнейшем этот термин распространился на способность динамически сохранять постоянство своего внутреннего состояния любой открытой системы. Однако представление о постоянстве внутренней среды было сформулировано ещё в 1878 году французским учёным Клодом Бернаром.
Термин «гомеостаз» чаще всего применяется в биологии. Многоклеточным организмам для существования необходимо сохранять постоянство внутренней среды. Многие экологи убеждены, что этот принцип применим также и к внешней среде. Если система неспособна восстановить свой баланс, она может в итоге перестать функционировать. Комплексные системы — например, организм человека — должны обладать гомеостазом, чтобы сохранять стабильность и существовать. Эти системы не только должны стремиться выжить, им также приходится адаптироваться к изменениям среды и развиваться. Свойства гомеостаза Механизмы гомеостаза: обратная связь[править | править код] Основная статья: Биологическая обратная связь Когда происходит изменение в переменных, наблюдаются два основных типа обратной связи, на которые реагирует система: 1. Отрицательная обратная связь, выражающаяся в реакции, при которой система отвечает так, чтобы изменить направление изменения на противоположное. Так как обратная связь служит сохранению постоянства системы, это позволяет соблюдать гомеостаз. o Например, когда концентрация углекислого газа в организме человека увеличивается, лёгким приходит сигнал к увеличению их активности и выдыханию большего количество углекислого газа. o Терморегуляция — другой пример отрицательной обратной связи. Когда температура тела повышается (или понижается) терморецепторы в коже и гипоталамусе регистрируют изменение, вызывая сигнал из мозга. Данный сигнал, в свою очередь, вызывает ответ — понижение температуры (или повышение). 2. Положительная обратная связь, которая выражается в усилении изменения переменной. Она оказывает дестабилизирующий эффект, поэтому не приводит к гомеостазу. Положительная обратная связь реже встречается в естественных системах, но также имеет своё применение. o Например, в нервах пороговый электрический потенциал вызывает генерацию намного большего потенциала действия. Свёртывание крови и события при рождении можно привести в качестве других примеров положительной обратной связи. Устойчивым системам необходимы комбинации из обоих типов обратной связи. Тогда как отрицательная обратная связь позволяет вернуться к гомеостатическому состоянию, положительная обратная связь используется для перехода к совершенно новому (и, вполне может быть, менее желанному) состоянию гомеостаза, — такая ситуация называется «метастабильность». Такие катастрофические изменения могут происходить, например, с увеличением питательных веществ в реках с прозрачной водой, что приводит к гомеостатическому состоянию высокой эвтрофикации (зарастание русла водорослями) и замутнению. Гомеостатические системы обладают следующими свойствами: • Нестабильность системы: тестирует, каким образом ей лучше приспособиться. • Стремление к равновесию: вся внутренняя, структурная и функциональная организация систем способствует сохранению баланса. • Непредсказуемость: результирующий эффект от определённого действия зачастую может отличаться от того, который ожидался. Примеры гомеостаза у млекопитающих: • Регуляция количества микронутриентов и воды в теле — осморегуляция. Осуществляется в почках. • Удаление отходов процесса обмена веществ — выделение. Осуществляется экзокринными органами — почками, лёгкими, потовыми железами и желудочно-кишечным трактом. • Регуляция температуры тела. Понижение температуры через потоотделение, разнообразные терморегулирующие реакции. • Регуляция уровня глюкозы в крови. В основном осуществляется печенью[3], инсулином и глюкагоном, выделяемыми поджелудочной железой. • Регуляция уровня основного обмена в зависимости от пищевого режима. Важно отметить, что, хотя организм находится в равновесии, его физиологическое состояние может быть динамическим. Во многих организмах наблюдаются эндогенные изменения в форме циркадного, ультрадианного и инфрадианного ритмов. Так, даже находясь в гомеостазе, температура тела, кровяное давление, частота сердечных сокращений и большинство метаболических индикаторов не всегда находятся на постоянном уровне, но изменяются в течение времени (в определённом ограниченном интервале). (закінчення інформації Вікіпедії)
Інтенсивність посилення обмінних інформаційних процесів, по суті, схожа на поняття радіоактивності (спонтанне ділення ядер атомів, або спонтанне або індуковане випромінювання елементарних частиок та/або електромагнітних хвиль) але не завжди має форму свідомого (усвідомленого) двостороннього зв`язку за від`ємним або додатним принципами.
Оскільки процес життєдіяльності людського організму це є сукупність свідомих і не усвідомлюваних процесів (також тих, які, ще науково не досліджені і не вивчені), то посилення інформаційного обміну на тлі згасання інших функцій життєдіяльності людини є дисбалансним процесом, який порушує поняття гомеостазу, як певного балансу функцій та процесів, які відбуваються в живому організмі приі нормальній життєдіяльності, а також при збільшенні фізіологічних і інформаційних навантажень, у тому числі під впливом іонізуючого випромінювання.
Якщо це складне речення писати у вигляді простих речень, то можна усвідомити, що таке є фактором часу t, який має від`ємний зворотний зв`язок у часі до кожного окремого процесу гомеостазу живого людського організму під дією іонізуючого випромінювання. Від'ємний фактор часу повинен враховуватися у абсолютному значенні при врахування ступеня ураження основних життєвих функцій, органів і систем організму живої людини по відношенню до її нормального розрахункового часу життя (70 років при силі, 80 років, при значній силі, 90 років - при угодженні Богові), а компенсаторний фактор часу, по відношенню до від'ємного фактору часу може мати характер як позитивного так і негативного зв'язку для розрахункового часу життя людини. Компенсаторний фактор часу ніколи не є синхронизований з від'ємним фактором часу і є асиметричним по відношенню до нього, як за дією в часі, так і за ступенем компенсаторного впливу на дію фізичного і інформаційного ураження.
01.09.2023 текст склав радіоеколог, медичний психолог.
Якщо у Вас є наукові або практичні зауваження до цього тексту, Ви можете про них написати.
|