З написаного мною вчора можна зробити такі висновки:
1. З фізичної точки зору для явища взаємодії двох елементарних зарядів, мас, сил, енергій, просторів час представляється як узагальнена характеристика процесу взаємодії, при цьому він не може належати окремо і повністю будь-якому одному елементарному заряду, масі, силі, енергії, простору, який вступає у взаємодію, не стосуючись іншого.
2. З огляду на визначення пункту 1, час представляється ідеалізованним поняттям, яке уводиться стороннім спостерігачем (людиною) за процесом взаємодії елементарних зарядів, мас, сил, енергій, просторів, яке характеризує не тільки динаміку взаємодії, але і відношення такої взаємодії безпосередньо або опосередковано до спостерігача (людини) або до будь-якого об'єкта, який вибирається спостерігачем як еталон часу або перенощик часу.
3. Тоб-то ідеалізований матеріальний (фізичний) носій часу, який є еталоном часу по відношенню до усіх об'єктів не живої природи, а також для живих організмів і живої людини відсутній.
4. Час - це умовне і філософське поняття, яке уведено в мову і людську свідомість людиною (людьми) для узагальнення життя, яке вона спостерігає, і учасником (співучасником) якого ця людина може бути. Тоб-то, як умовне поняття, час може бути не тільки власним але і колективним, залишаючись при цьому абстрактним поняттям, яке не має конкретного фізичного матеріального носія часу, у тому числі для виконання функцій накопичення, обміну, розподілу. Запозичення однією людиною власного часу життя іншої людини без її власної згоди і усвідомлення, в стані доброго хдоров'я, може бути видом прихованого використання праці іншої людини, шахрайством або навіть однією з форм економічного рабства.

Якщо у Вас є наукові зауваження до цього тексту, напишіть їх, будь ласка.

13.07.2023, автор - радіоеколог, медичний психолог.

Якщо у формулі закона Кулона F1,2=k(q1*q2/r^2), де k=1/4πε0, де ε0 - електрична стала
представити, що кожному з двох зарядів, які взаємодіють між собою, відповідає певне значення маси, то можна записати такий вираз: F1,2=k(m1*m2/r^2), але, що в такому випадку буде означати k, як коефіцієнт пропорційності?
Навіть при умові, що маса m1=m2, заряди у них можуть бути різні, однакові, зовсім не бути, чи у однієї маси є заряд, а у іншої - немає.
Тобто електрична стала ε0 - не характеризує гравітаційну взаємодію?
Так само і значення 4π може не відігравати ролі внутрішнього обертального момента (спіна) при сутто гравітаційному принципі взаємодії?
Якщо k представити у вигляді 1/G, де G - гравітаційна стала, то можна отримати вираз F1,2=m1*m2/Gr^2, що з фізичної точки зору не суперечить Другому закону термодинаміки і принципу зростання ентропії.
Тобто, якщо час є матеріальним, то з точки зору термодинамічної логіки він повинен зростати у часі, під час розширення Всесвіту і зменшення його щільності?
Таке фізичне поняття часу більше характерне для визначення смерті, як процесу розпаду і розширення (розсіювання) матерії, ніж для життя, для якого більше характерні процеси синтезу і побудови клітин і захисних оболонок.

Якщо у Вас є наукові зауваження до цього тексту, напищіть про них, будь-ласка.

14.07.2023 року від Різдва Ісуса Христа, автор - радіоеколог, медичний психолог.

Про перше начало термодинаміки, і умовну термодинамічну модель реактору РБМК-1000 у аварійному стані

∆U=Q+A - формула першого начала термодинаміки.
Ймовірну термодинамічну модель реактору РБМК-1000 у аварійному стані можна представити у такому вигляді: ∆U=E/Q+A/T, де: ∆U – зміна внутрішньої енергії термодинамічної системи, Q – тепло, підведене до системи зовні (яке, по модулю, еквівалентне стабільній масі ефективного теплоносія), А – робота виконана над системою, Е – сукупність внутрішньої енергії термодинамічної системи, T – ефективна температура теплообміну термодинамічної системи з навколишнім середовищем.

Вираз ∆U=E/Q+A/T справедливий до моменту, коли потужність головних циркуляційних насосів перевищувала сили опору (внутрішнього тиску) реактору РБМК-1000,
після такої межі цей вираз міг набути вигляду ∆U=(E+∆E)Q+A/T, при таких умовах, навіть якщо Q=const., будь-які системи аварійного захисту стають не ефективними.

Якщо у Вас є наукові зауваження до цього тексту, напишіть їх, будь-ласка.

01.08.2023 від Різдва Ісуса Христа, автор - радіоеколог, медичний психолог.

Про поезію в і'мя пам'яті Олександра Сергійовича Пушкіна

Пожовтів листок берези,
менше слів в мовчанні прози,
Пушкін не курив бамбук;
його сказки в чомусь брешуть…

Той, хто курить, - вірить всьому?
Той, хто п’є – довольний всім?
Для лапші відро носити, треба, при собі, тепер?

Слово за слово заходить,
ніби двадцять перший тост,
тільки мир кудись уходить,
як той час, що не знайдеш…

Нас повчають, бідолаги,
Батьківщину як любити,
а могили бур’янами, як поля позапустілі…

І, не вийшов в поле пахар,
і, не вийшов в нього косар,
а, в голодній праці, ледар увіткнувся у мобілу.

Як би Пушкін був п’яниця,
і, без міри, вина випив,
написав би він поему "Як робили кінець миру"?

02/08/2023 автор - радіоеколог, медичний психолог

Психоаналіз вірша по реченнях і фразах:
1. «Пожовтів листок берези» - опис процесу природного або штучного наближення кліматичної осіні, який характеризує, що під впливом природних та антропогенних факторів на березі пожовтів хоча б один листочок;
«менше слів в мовчанні прози» - алегоричний відсторонений вираз, який натякає на необхідність філософського осмислення Буття для формування картини світосприйняття;
«Пушкін не курив бамбук» - жаргонний вислів про те, що Олександр Сергійович Пушкін не використовував психотропні і наркотичні речовини природного походження для натхнення у власній творчості;
«його сказки (казки) в чомусь брешуть» - вираз про те, що в умовах сьогодення дитячі твори О. С. Пушкіна втрачають об’єктивну актуальність.
2. «Той, хто курить, - вірить всьому?» - характеристика «обкуреної» людини, яка під впливом наркотичних або психотропних речовин втрачає контроль над об’єктивним світосприйняттям, і готова вірити усьому за можливість продовжувати і підтримувати цю шкідливу звичку; «Той, хто п’є – довольний всім?» - аналогічна характеристика до обкуреної людини, але людина у стані алкогольного сп’яніння може бути більш задоволеною по причині того, що алкоголь може бути висококалорійним напоєм, не спричинювати стійкої залежності наркотичного характеру, що змінює відчуття потреби в ньому на відчуття насичення, які можуть викликати почуття задоволення; «Для лапші відро носити, треба, при собі, тепер»? – фраза, яка характеризує надмірне інформаційне навантаження, як історичного минулого так і сьогодення, більшість з якої безпосередньо не має відношення до людини, яка живе в конкретних умовах, і не може цією інформацією безпосередньо користуватися.
3. Фраза «Слово за слово заходить» - є суперечливою до виразу «менше слів в мовчанні прози», яка свідчить про те, що багатослівність є тимчасово легшим шляхом, ніж конкретні дії, наступна фраза «ніби двадцять перший тост» - посилює вираз того, що багатослів’я, яке нічим не підтверджене, схоже на стан сильного алкогольного сп’яніння, коли той, хто багато говорить втрачає контроль над смислом сказаного і тим, що відбувається, незалежно від його слів; «тільки мир кудись уходить, як той час, що не знайдеш» - описує стан, коли мир, як більш об’ємне поняття Буття, яке створювалося багатовіковим досвідом і багаторічною працею людей зникає, як ефемерне поняття часу, яке може поширюватися у просторі як із швидкістю світла так і незалежно від швидкості світла (по відношенню до Бога).
4. «Нас повчають бідолаги» - характеристика стану розвитку фундаментальної науки в умовах воєнного стану; «Батьківщину як любити» - напрямок навчання, за який наукові співробітники, вчителі та, так звані "вчителі", не несуть безпосередньої відповідальності бо це є прерогативою сімейного виховання з урахуванням конкретних умов по відношенню до місця проживання; «а могили бур’янами, як поля позапустілі» - фраза яка характеризує запустілість могил і полів у сільській місцевості, у зв’язку з стійкою тенденцією до урбанізації навіть в умовах воєнного стану, яка показує те, що "вчителі", які проживають у містах і міських агломераціях не мають навіть поняття до умов життя, праці та ведення господарства у сільській місцевості (а, тим паче, до реабілітації радіоактивно забруднених сільськогосподарських угідь).
5. «І не вийшов в поле пахар, і не вийшов в нього косар» - речення, яки характеризують демографічну кризу чоловічого населення працездатного віку у сільській місцевості; «а, в голодній праці, ледар утикнувся у мобілу» - фраза, яка описує несправедливий розподіл оплати праці між пахарем, косарем та «менеджером», який своєю працею не займається виробництвом товарної сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, а займається торгівлею продукції, виробленої за рахунок праці пахаря і косаря, коли "додана вартість" перевищує за розмірами і об'ємами вироблену продукцію.
6. «Як би Пушкін був п’яниця» - фраза фантастичного припущення, яка опосередковано вказує на те, що він п’яницею не був, «і, без міри вина випив» - космогонічне припущення того, що насправді не може бути реалізоване О. С. Пушкіним; «написав би він поему «Як робили кінець миру?» - фраза про те, що О. С. Пушкін не написав поему «Як робили кінець миру?», яка, по факту, свідчить про те, що така тема у творчості О. С. Пушкіна не висвітлювалася, і твори, які написані О С. Пушкіним не мають відношення до сучасного воєнного конфлікту між Російською федерацією і Україною.

02.08.2023 автор психоаналізу власного вірша - радіоеколог, медичний психолог.

Про поезію.

Якщо Олександр Сергійович Пушкін воскресне, то мабуть він не буде заперечувати, щоб я міг звернутися до нього на його мові.

Вышел Пушкин на опушку,
Почесать затылок свой...
На опушке стоят пушки,
лес повален и сожжён…

Это кто же так нагадил,
не как дятел надолбал,
уничтожил, испоганил,
Землю ранами порвал?…

Как поэт, с душой безсмертной,
не боясь войны грозы,
дух пронёсся, не испачкан,
средь людскои суеты.

Человеки не видали;
кто в атаку, кто – назад,
и не слыхали ушами,
то, что гений мог сказать.

Память, призраком духовным,
пролетела и ушла,
Не пером ложились строки,
где бумагой жизнь была…

Виртуальная реальность?
Кто как мыслил, так и был.
Пушкин в мире стихотворном
не был пушкам командир.

Вдруг случится, что воскреснет,
Пушкин, так, как человек.
В царстве заживёт небесном,
и услышит слово это,
что оно пришло с Земли?

Что он скажет? Не осудит?
Друг ему я или враг?
Я, наверное, поверю,
что Вам Бог послал талант.

03.08.2023 автор вірша - радіоеколог, медичний психолог

Якщо у вас є поетично-літературні зауваження до цього вірша, Ви можете про них написати.
Мені буде цікаво прочитати.

Роздуми про кинетичну і потенціальну енергію.
Якщо намалювати куб зі сторонами 1 см і спробувати представити, що десь у ньому захований квант світла, енергія якого дорівнює масі (частоті по множеної на постійну Планка) із швидкістю світла у квадраті, то важко уявити: що з чим повинне взаємодіяти для того, щоб цей квант утримувався у стані спокою.
При зменшенні куба до розмірів із сторонами 1мм, інтуітивно, начишаєш думати про те, що для утримання кванту світла у стані спокою, процеси, які відбуваються в зазначеному об`ємі повинні бути урівноважені.
Якщо зменшити об`єм куба до 0,1 мм, то видиме зображення зводиться на нівець і починає працювати уява, про те, що може відбуватися в такому маленькому просторі, щоб квант світла утримувався там у стані спокою, або випромінювався у вигляді світлового спалаху.
Кажуть, що людське окоздатне сприйняти навіть поодинокий квант світла, тобто у видимому оптичному діапазоні воно характеризується як надчутливий детектор.
Ось атом водню, який складається з одного протона і одного нейтрона, він є газом, мабуть тому, що відрізняється значним надлишком кінетичної енергії від взаємодії протона і електрона (сумі їх потенціальних і кінетичних енергій).
Представити таку взаємодію із швидкістю світла, навіть в уяві, дуже, занадто, складно.
При стисканні водню до рідинного стану, рідкий водень має властивості найвищої теплоємності.
Про що це може свідчити?
Що значна кинетична енергія газоподібного водню значно поступається, за питомим об`ємом, потенціальній енергії зрідженого водню, якщо над ним виконається робота із витратою додаткової енергії із зовнішнього середовища.
Тобто при існуючому стані середовища на поверхні Землі (гравітаційних властивостях), встановлюється такий температурний режим, що водень може перебувати тільки (переважно) у газоподібному стані. Не складно помітити, що атмосфера Землі є насиченою світлом у день, і помірно насиченою у ночі.
При значній відстані від Сонця, наприклад на Плутоні, фотонний потік від Сонця значно знижується, при загальному зниженні температурного режиму під дією космічного вакууму кинетична енергія газоподібного водню знижується до рівня потенціальної енергії взаємодії електрона з протоном.
За умови значного насичення середовища атомами водню утворюються молекулярні водневі зв`язки, які, крім електромагнітної взаємодії, визначають створення гравітаційних сил планетарного масштабу, наприклад, Плутону.
Уявити собі подальше зниження потенціальної електромагнітної енергії взаємодії електрона з протоном, до припинення електромагнітних явищ, важко, але якщо увити якийсь певний поріг такої мізерної (від'ємної?) енергії, то за цим порогом повинна відбутися гравітаційна диференціація речовини на більш важкі протони і більш легкі електрони?
Чи повинні, за такої умови, зникнути оптичні квантові явища?
Чи створиться за такої умови новий квантовий простір?
Вакуум Космосу і Всесвіту, сам по собі, не може зтиснутися в об'ємі і припинити своє існування, але тоді питання часу не буде визначатися електромагнітними властивостями матерії?
Як каже Святе писання (приблизне написання): усе, що було - буде, усе, що буде у майбутньому - було у минулому.
Якщо час існує тільки теперішній, то він характеризує життя існуюче, в ньому можуть бути спогади про життя минуле, але життя, якого не стало, жодна людина не може повернути, крім Бога.
Що та ке час майбутній?
Час майбутній - це надія на Бога і життя, бо усе інше стає абсурдом.

30.08.2023 року від Різдва Ісуса Христа, автор тексту - радіоеколог, медичний психолог.

Про БЛАРДЗЗ чи ПЛАРДЗЗ.
БЛАДЗ - безпілотний летальний апарат радіологічного дистанційного зондування землі.
ПЛАРДЗЗ - пілотований літальний апарат радіологічного дистанційного зондування землі.

Як казав мені колишній безпосередній начальник: дистанційну площинну гама зьомку робили раніше за допомогою АН-2 та Мі-8, при цьому Мі-8 мав, як гвинтокрил, певні переваги.

Тобто з існуючої в Україні номенклатури БПЛА жоден не придатний, за вантажепідємністю, тривалістю польоту та характеристиками маневреності і зависання до виконання таких робіт, як радіологічне дистанційне зондування землі.

Згідно сучасних науково-методичних розробок, актуальна і ефективна, достовірна, дистанційна спектрометрія може бути здійснена за допомогою детекторів нейтронів на основі неорганічний сцинтиляторів.

Наукова публікація на тему: "Вивчення ефективності реєстрації нейтронів сцинтиляторами типу CWO, BGO, GSO, ZWO, які використовуються у складі систем виявлення радіоактивних речовин, що діляться. Обговорюється найбільш імовірний механізм реєстрації швидких нейтронів по реакції непружного розсіювання (n, n`γ) на ядрах сцинтилятора. Експериментально вимірювані значення ефективностей реєстрації порівнюються з модельними оцінками" мною прочитана не повністю.

Особливостями радіологічного дистанційного зондування землі за допомогою летальних апаратів для виявлення ймовірних осередків забруднення ізотопами урану, плутонію, амеріцію та інших важких ядер, що випромінюють нейтрони, які утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи є необхідність використання свинцевих екранів товщиною 10 см для захисту від γ - випромінювання у площині вимірювань, а також свинцевого екрану товщиною 60 см для захисту від потоку швидких нейтронів космічного випромінювання та з метою окремої реєстрації повільних нейтронів у площині досліджень; та додаткових екранів з Cd та Gd, як поглиначів теплових нейтронів для врахування ефектів пружного розсіювання нейтронів.

З огляду на зазначене така надскладна апаратура не може бути застосована через системи дистанційного управління БЛА, потребує надвисокої кваліфікації пілота та оператора радіологічного обладнання для здійснення радіологічного дистанційного зондування землі, при цьому оперетор має володіти навиками штурмана і безпосередньо взаємодіяти з пілотом літака у процесі проведення радіологічно-спектрометричної зьомки зон ймовірного радіоактивного ураження.

Додатково: за станом на 31.08.2023, існуючи типи військових і цивільних літаків на планеті Земля, за льотними характеристиками і експлутаційними показниками не здатні до вантажопідємності свинцевих екранів товщиною 10 та 60 см, та іншого необхідного обладнання, і не володіють льотними характеристаками надманевреності у діапазоні швидкостей польоту від 100 до 150-200 км на годину, що є умовно допустимою для ефективного проведення дистанційного зондування землі з метою виявлення осередків забруднення радіоактивними речовинами - випромінювачами нейтронів, які утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Цей текст є моєю особистою думкою за темою ймовірності і ефективності дистанційного радіологічного зондування землі БЛА (безпілотними літальними апаратами), на користь пілотованої авіації спеціального радіологічного призначення.

Можливо це, щось схоже більш на космос, ніж на агрономію чи сільське господарство.
Собівартість таких робіт перевищує очикуваний соціально-економічний ефект.

автор тексту - радіоеколог, медичний психолог, 31.08.2023 року від Різдва Ісуса Христа.

Про проблему фактору часу хронічного опромінення та малих і не визначених доз радіаційного і електромагнітного навантаження на організм людини.

Витяг з книги "Основи аріаційної медицини" Одеського медуніверситету, 2002 (Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти МОЗ України
як навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів освіти ІІІ–IV рівнів акредитації)

Уражаючий ефект радіації може бути підвищений посиленням інтенсивності обмінних процесів організму. Навпаки, при зниженому обміні радіорезистентність підвищується. Травми, захворювання, велике фізичне навантаження та інші сильні екстремальні подразники, як правило, також негативно позначаються на перебігу і результаті радіаційних уражень.
Отже, чутливість організму людини до радіації не є величиною постійною і незмінною: вона за певних умов може бути змінена в ту чи іншу сторону.

4.7. ПРОЦЕСИ ВІДНОВЛЕННЯ ПРИ РАДІАЦІЙНИХ УРАЖЕННЯХ
Зниження біологічної ефективності при протяжному і фракціонованому опроміненні свідчить, що організм має здатність відновлювати основну частину уражених тканин. Загальну теорію ушкоджень і відновлення запропонував Блер. На підставі численних досліджень було зроблено висновок, що чисте ураження (без відновлення) значно зменшується зі збільшенням часу, протягом якого організм може піддатися опроміненню.
Швидкість відновних процесів в організмі після опромінення не завжди постійна. Вона найбільш виражена в діапазоні доз, які спричинюють легке променеве ураження. В обидві сторони від цього рівня доз швидкість післяпроменевого відновлення сповільнюється.
Це обумовлено тим, що при опроміненні меншими дозами зменшується кількість виникаючих в організмі змін, що є спонукальною причиною розвитку відновних процесів. При великих дозах, навпаки, вже порушуються біологічні механізми, за допомогою яких здійснюється післяпроменеве відновлення.
Крім того, швидкість відновних процесів залежить від потужності дози (інтенсивності опромінення).
Величину необоротної частини променевого ураження Блер оцінював як 1,5–8 %, а Девідсон (1960) вважав її рівною 10 %, як середню величину від 5–15 %. За І. Г. Акоєвим (1970), відносна величина необоротної частини променевих уражень становить 10–15 %. Зазначені величини характерні для однократного опромінення.
Розходження в ефекті при неоднакових за тривалістю умовах променевого впливу прийнято відносити до впливу фактора часу.
Відповідно до визначення Раєвського, фактор часу характеризується співвідношенням доз протяжного або дробового опромінення до дози однократного короткочасного впливу, що спричинює однаковий біологічний ефект.
Такий фактор часу враховується променевими терапевтами, щоб досягти раціонального вибору співвідношень дози і часу при лікуванні злоякісних пухлин/

Те, що не написано в книзі: такий фактор часу не є фактором часу, який визначає співвідношення відновних і уражаючих процесів в організмі людини, які з часом набувають незворотних змін у процесі старіння до фізіологічної смерті.

01.09.2023

Якщо життя не вчить нічому,
тоді, ми, мабуть, не живемо,
а робимо свою роботу,
і час чекаєм, що помремо.

автор вірша - радіоеколог, медичний психолог, 01.09.2023

До основної радіоекологічної проблеми можна віднести проблему інформаційного забруднення живого людського організму і навколишнього природного середовища під дією радіаційних (точкових, променевих) і електромагнітних факторів ураження.

Теорію гомеостазу можна розглядати, як у загальному вигляді так і частково (по окремих ланках), як намагання підтримання фізичної цілісності та енергетичного балансу живого організму, а також, з точки зору радіаційної медицини і фізіології (патофізіології), як схему дії на живий людський організм уражаючих фізичних (у т. ч. радіаційних) і інформаційних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.

За інформаціїєю Вікіпедії
Гомеоста́з (др.-греч. ὁμοιοστάσις от ὅμοιος «одинаковый, подобный» + στάσις «стояние; неподвижность») — саморегуляция, способность открытой системы сохранять постоянство своего внутреннего состояния посредством скоординированных реакций, направленных на поддержание динамического равновесия. Стремление системы воспроизводить себя, восстанавливать утраченное равновесие, преодолевать сопротивление внешней среды.
Американский физиолог Уолтер Кеннон (Walter B. Cannon) в 1932 году в своей книге «The Wisdom of the Body» («Мудрость тела») предложил этот термин как название для «координированных физиологических процессов, которые поддерживают большинство устойчивых состояний организма»[1][2]. В дальнейшем этот термин распространился на способность динамически сохранять постоянство своего внутреннего состояния любой открытой системы. Однако представление о постоянстве внутренней среды было сформулировано ещё в 1878 году французским учёным Клодом Бернаром.

Термин «гомеостаз» чаще всего применяется в биологии. Многоклеточным организмам для существования необходимо сохранять постоянство внутренней среды. Многие экологи убеждены, что этот принцип применим также и к внешней среде. Если система неспособна восстановить свой баланс, она может в итоге перестать функционировать.
Комплексные системы — например, организм человека — должны обладать гомеостазом, чтобы сохранять стабильность и существовать. Эти системы не только должны стремиться выжить, им также приходится адаптироваться к изменениям среды и развиваться.
Свойства гомеостаза Механизмы гомеостаза: обратная связь[править | править код]
Основная статья: Биологическая обратная связь
Когда происходит изменение в переменных, наблюдаются два основных типа обратной связи, на которые реагирует система:
1. Отрицательная обратная связь, выражающаяся в реакции, при которой система отвечает так, чтобы изменить направление изменения на противоположное. Так как обратная связь служит сохранению постоянства системы, это позволяет соблюдать гомеостаз.
o Например, когда концентрация углекислого газа в организме человека увеличивается, лёгким приходит сигнал к увеличению их активности и выдыханию большего количество углекислого газа.
o Терморегуляция — другой пример отрицательной обратной связи. Когда температура тела повышается (или понижается) терморецепторы в коже и гипоталамусе регистрируют изменение, вызывая сигнал из мозга. Данный сигнал, в свою очередь, вызывает ответ — понижение температуры (или повышение).
2. Положительная обратная связь, которая выражается в усилении изменения переменной. Она оказывает дестабилизирующий эффект, поэтому не приводит к гомеостазу. Положительная обратная связь реже встречается в естественных системах, но также имеет своё применение.
o Например, в нервах пороговый электрический потенциал вызывает генерацию намного большего потенциала действия. Свёртывание крови и события при рождении можно привести в качестве других примеров положительной обратной связи.
Устойчивым системам необходимы комбинации из обоих типов обратной связи. Тогда как отрицательная обратная связь позволяет вернуться к гомеостатическому состоянию, положительная обратная связь используется для перехода к совершенно новому (и, вполне может быть, менее желанному) состоянию гомеостаза, — такая ситуация называется «метастабильность». Такие катастрофические изменения могут происходить, например, с увеличением питательных веществ в реках с прозрачной водой, что приводит к гомеостатическому состоянию высокой эвтрофикации (зарастание русла водорослями) и замутнению.
Гомеостатические системы обладают следующими свойствами:
• Нестабильность системы: тестирует, каким образом ей лучше приспособиться.
• Стремление к равновесию: вся внутренняя, структурная и функциональная организация систем способствует сохранению баланса.
• Непредсказуемость: результирующий эффект от определённого действия зачастую может отличаться от того, который ожидался.
Примеры гомеостаза у млекопитающих:
• Регуляция количества микронутриентов и воды в теле — осморегуляция. Осуществляется в почках.
• Удаление отходов процесса обмена веществ — выделение. Осуществляется экзокринными органами — почками, лёгкими, потовыми железами и желудочно-кишечным трактом.
• Регуляция температуры тела. Понижение температуры через потоотделение, разнообразные терморегулирующие реакции.
• Регуляция уровня глюкозы в крови. В основном осуществляется печенью[3], инсулином и глюкагоном, выделяемыми поджелудочной железой.
• Регуляция уровня основного обмена в зависимости от пищевого режима.
Важно отметить, что, хотя организм находится в равновесии, его физиологическое состояние может быть динамическим. Во многих организмах наблюдаются эндогенные изменения в форме циркадного, ультрадианного и инфрадианного ритмов. Так, даже находясь в гомеостазе, температура тела, кровяное давление, частота сердечных сокращений и большинство метаболических индикаторов не всегда находятся на постоянном уровне, но изменяются в течение времени (в определённом ограниченном интервале).
(закінчення інформації Вікіпедії)

Інтенсивність посилення обмінних інформаційних процесів, по суті, схожа на поняття радіоактивності (спонтанне ділення ядер атомів, або спонтанне або індуковане випромінювання елементарних частиок та/або електромагнітних хвиль) але не завжди має форму свідомого (усвідомленого) двостороннього зв`язку за від`ємним або додатним принципами.

Оскільки процес життєдіяльності людського організму це є сукупність свідомих і не усвідомлюваних процесів (також тих, які, ще науково не досліджені і не вивчені), то посилення інформаційного обміну на тлі згасання інших функцій життєдіяльності людини є дисбалансним процесом, який порушує поняття гомеостазу, як певного балансу функцій та процесів, які відбуваються в живому організмі приі нормальній життєдіяльності, а також при збільшенні фізіологічних і інформаційних навантажень, у тому числі під впливом іонізуючого випромінювання.

Якщо це складне речення писати у вигляді простих речень, то можна усвідомити, що таке є фактором часу t, який має від`ємний зворотний зв`язок у часі до кожного окремого процесу гомеостазу живого людського організму під дією іонізуючого випромінювання.
Від'ємний фактор часу повинен враховуватися у абсолютному значенні при врахування ступеня ураження основних життєвих функцій, органів і систем організму живої людини по відношенню до її нормального розрахункового часу життя (70 років при силі, 80 років, при значній силі, 90 років - при угодженні Богові), а компенсаторний фактор часу, по відношенню до від'ємного фактору часу може мати характер як позитивного так і негативного зв'язку для розрахункового часу життя людини. Компенсаторний фактор часу ніколи не є синхронизований з від'ємним фактором часу і є асиметричним по відношенню до нього, як за дією в часі, так і за ступенем компенсаторного впливу на дію фізичного і інформаційного ураження.

01.09.2023 текст склав радіоеколог, медичний психолог.

Якщо у Вас є наукові або практичні зауваження до цього тексту, Ви можете про них написати.

Про що я подумав, на робочому місці:

Про функцію і результат, у чому різниця між математичною моделлю, фізичним об’єктом і фізичними полями?
Елементарні математичні моделі не є елементарними при проєктуванні фізичних моделей, визначені їх фізичних принципів дії та створенні робочих екземплярів готового вироба, наприклад детектора для реєстрації елементарних часток та їх іонізаційних енергій (іонізаційного потенціалу).

2+2=4
2х2=4
4:2-2
√4=2

У чому може полягати Закон «парних випадків»?

При проходженні однієї елементарної частки по інверсійному іонізаційному сліду іншої може змінюватися або не змінюватися загальний іонізаційний потенціал детектора, який реєструє першу частку а також реєструєма енергія іонізації першої та другої часток.

Проходження однією елементарною часткою по інверсійному іншої, енергія іонізації другої частки може не витрачатися на іонізацію детектора за умовами «мертвого часу», умовою «мертвого» простору, умовою «не чутливого простору», умовою «анігіляції часток».

Проходження однієї елементарної частки по інверсійному іонізаційному сліду іншої може призводити до зміни швидкості руху другої частки відносно першої.
Проходження однієї елементарної частки з енергією іонізації Х±n по інверсійному іонізаційному сліду іншої з енергією іонізації y±n може змінювати умови чутливості детектора, як до частки Х, яка була «другою» в момент часу t0 входження в детектор «першої» частки y.

При не симетричному входженні в чутливе поле детектора часток y та x можуть змінюватися не тільки їх енергії іонізації y±n та Х±n, але і характеристики чутливого поля детектора, яке сприймає іонізаційний потенціал цих часток.

автор тексту - радіоеколог, медичний психолог, 06.09.2023

Ураховуючи те, що подібну темактику з таким рівнем деталізації, я не вивчав і в практичній діяльності не використовував, перевірте, будь ласка, "правильність" мого мислення.

якщо за х йде х^2,
то треба мислити не так.
А як? Як би хто зразу знав,
то "мертвий час" би визначав...
Як ні, то - що?
А тут про, що?
Якщо без часу - ні про що?
А, час чого? Якщо є що...
Якщо нема, тоді про що?

Про металевий водень і те, чим займалася наука раніше.

Міжнародний щорічник "Наука і людство" 1973 рік, стор. 339: "Чи існує металевий водень?"
В останній час появився ряд публікакцій, в яких отримання металевого водня розглядається як реалізуєме завдання. На принципову можливість отримання металевого водня у формі атомного кристалу, який володіє властивостями металу, при тиску, більшому 2 млн. атм. було зазначено ще в роботі члена-кореспондента АН СРСР О. О. Абрикосова.
Особливий інтерес до цієї проблеми викликаний тим, що згідно з висновками загальної теорії надпровідності металевий водень може бути надпровідником при температурах, близьких до кімнатних. Крім того в самий останній час в роботах теоретиків отримані вказівки на те, що може існувати метастабільний стан металічного водню і після зняття тиску. Такий стан хоча і має енергію, яка значно перевищує енергію не металевої фази, може зберігатися нескінченно довго...
...Навіть при самому не вдалому результаті, тобто якщо виявиться, що металевий водень не може існувати при нормальному тиску, його отримання буде мати величезне наукове значення.
Дійсно, атом водню - найпростіший з можливих, і вивчення властивостей металу у вузлах якого знаходяться лише протони надасть багато цінної інформації по фізиці конденсованого стану. Крім того отримання металевого водня дозволить перевірити астрофізичну гіпотезу, з якої виникла уся проблема, про нявнясть у центрі Юпитера і Сатурна, де тиск досягає 100 млн. атм., ядра з металевого водню".

переклав текст - радіоеколог, медичний психолог

З вказаної гіпотези можна зробити ще й таке фантастичне припущення, на підставі того, що молекули води утворюються за рахунок водневих зв'язків нормальних атомів водню: куди і за яких умов поділися електрони в ядрах Юпитеру і Сатурна? Хтось бачив таке явище у космосі, яко потік вільних електронів під дією гравітаційних сил? Таке явище не призвело до масового утворення нейтронів і створення нейтронно-плазматичного рідкого або твердого (застиглого, замороженого) субстрата з наднизькою власною температурою, на який, за рахунок температурного потенціалу, відбулося налипання інших хімічних елементів, включаючи звичайний водень і гелій, які охолоджені до критичних температур?

автор фантастичного припущення, яке може розглядатися, як ядерно-гравітаційний парадокс наднизьких температур, - радіоеколог, медичний психолог, 06.09.2023 року від Різдва Ісуса Христа.

переклад фрагменту нарису "Про фундаментальну і генетичну мінералогію"
для розуміння радіоізоморфізму і ультраметаморфізму складних макромолекул в складі мінеральних добрив
на територіях що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи

В науковому виданні «Нові данні про мінерали» в науковій статті «Нариси з фундаментальної і генетичної мінералогії: мінерали змінного складу і змінної структури, проблеми видоутворення в мінералогії. Евдіаліт - евколіти» описані принципи структуроутворення мінералів евдіаліт-евколітової групи та зміни властивостей мінералів евдіаліту.

Російськомовний термін МПСПС (минералы переменного состава и переменной структуры) можна перекласти українською мовою, як мінерали змінного складу та змінної структури – МЗСЗС.

Переклад витягу з тексту статті: «Вивчення структури евдіаліта більш сучасним методом дозволило уточнити координати усіх позакаркасних атомів, виявити їх нові позиції, а також установити наявність деяких «розчеплених» і «зближених» позицій, які можуть займатися атомами різного складу валентності і розміру тільки статистично.
Принциповим являється виявлення можливості входження в квадратну «залізну» позицію Fe2+ в інші координаційні багатокутники: п’ятикутник (піраміда) у випадку Fe3+ або Mn2+ і октаедр у випадку Ti4+ статистичного заміщення її двома октаедрами Na7 або Na15, які віддалені від центру Fe на 2,0 і 1,05А. Замість чотирьох позицій Na встановлено 15 його позицій і одна позиція К (калію). Три (з п’ятнадцяти) позицій Na знаходяться в центральній площині в середині зв’язаних псевдоцентром симетрії 9-членних кілець: Na4, на площині симетрії (7-вершинник) і віддалений від неї на 0,52А і на 1,54А позиції Na12 і Na6 в загальному положенні (остання знижує локальну симетрію). Вище і нижче цієї площини існує дві цеолітові камери (7,5х8,0 А, які пов’язані з псевдоцентром симетрії, але заселені не однаково. У верхній камері на площинах симетрії знайдені позиція Na2 (9-вершинник) і позиція калію (10-вершинник), а по обидві сторони від неї на відстанях 0,50 і 0,40 А дві позиції Na9 і Na10, а також на потрійній осі віддалена від позиції Na7 на 0,51А позиція Na14.
В нижній площині симетрії знайдена позиція Na1 (10-вершинник) з відщепленою від неї на 0,51А позицією Na11 (куди входить Sr) і позиція Na3 (7-вершинник), що пов’язана з атомом Cl1, з відщепленою від неї на 0,70А позицією Na8, а на потрійній позиції, поблизу Na15 позиція Na13. На основі даної структури евдіаліту можуть бути описані усі структури його різновидів.
Детальний аналіз структур евколитів різного складу показав, що входження в них важких багатовалентних елементів призводить до асиметрії кристалічної решітки, в першу чергу, до втрати центру симетрії. «Додаткові» атоми Si1, які «розмазані» по центрах 9-членних кілець, мають тенденцію до обособлення у верхньому кільці, а атоми Zr, Ti, Nb, Al в додаткових октаедрах в нижньому.»

Процес збагачення мінералу евдіаліту хімічними елементами з важкими ядрами називається евколитизацією, тобто це процес мінералоутворення і метаморфізму, який призводить до зміни кристалічної структури мінералу, його питомої ваги, оптичних і хімічних характеристик (властивостей).
(закінчення фргагменту наукового тексту і його перекладу)

(Це мої власні роздуми:)
Зазначений приклад є показовим для розуміння біохімічних і радіобіохімічних процесів, які можуть відбуватися у ґрунті на територіях що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема на сільськогосподарських угіддях при внесенні в них комплексних і апатитових (фосфорних) добрив, при заміщені в структурі їх «цеолітових» камер біофільних елементів (Na, Si, Mn, Fe), багатовалентними катіонами важких і рідкоземельних елементів (Zr, Nb, Ti, Tri, REE) та кисневими групами багатовалентних катіонів важких і рідкоземельних елементів буде відбуватися іх адсорбція, що також справедливо і для радіоактивних елементів з біофільними хімічними властивостями.

Для розуміння інших геохімічних і радіобіологічних процесів цей приклад може використовуватися для розуміння загальних принципів зміни властивостей багатокомпонентних макромолекул, які можуть розпадатися під дією іонізуючого випромінювання на уламки з новими фізико-хімічними властивостями, у тому числі радикального характеру, що можуть істотно змінювати буферні властивості води і, в кінцевому випадку, за ланцюгами живлення і потрапляння в організм, - біологічних рідин тварин і людини.

Значення терміну – мінерали змінного складу та змінної структури є дуже складним для розуміння і вивчення з точки зору мінералогії.
Можна зробити припущення, що вивчення біохімічних властивостей мінералів змінного складу та змінної структури є на порядки більш складним завданням ніж визначення їх структури і структурних властивостей, а радіохімічний мутагенез (ультраметаморфізм) мінералів змінного складу та змінної структури є взагалі не дослідженим науковим напрямком.

Олександр Євгенійович Ферсман вважав, що «кристал несе в собі не зворотні сліди попередніх моментів свого існування, і по його формі, скульптурі його граней, дрібницям і деталям поверхні ми можемо читати його минуле» (Ферсман, 1922).

Ураховуючи накоплені фундаменталні знання і досвід, з певною мірою достовірності можна робити й прогнози майбутнього, але такі прогнози завжди носять ймовірнісний характер і можуть бути справедливими тільки для сталих для вихідних умов, з багатьма застереженнями.
"Цілий ряд природних продуктів не укладається в рамки формул з простими і кратним відношенням, а представляє проміжні члени більш складного хімічного процесу" О.Є. Ферсман

переклад наукової статті "Горизонтальний ізоморфізм хімічних елементів" з видання "Нові данні про мінерали", 2009, вип. 44:
По розташуванню елементів в Періодичній таблиці О. Є. Ферсман ( 1952 та інш.) виділяє 3 типи ізоморфних заміщень: найбільш поширений вертикальний (Na-K-Rb), горизонтальний (Fe-Co-Ni) і діагональний (Ті-Nb, Ca-Y та інш.).
Горизонтальний тип ізоморфізму найбільш широко розвинутий у великій групі 14 лантаноїдів від La №57 до Lu №71. Тісно корелюють між собою сусідні елементи, найбільш чітко - в парах чотний лантаноїд і не чотний (наприклад Се і La). Не чотний лантаноїд може знаходитися в таблиці зліва від чотного (La до не стабільного прометия) і зправа від чотного (Lu у парі з Yb). В цих семи парах лантаноїдів кореляція часто пов'язана з тим, що головний ізотоп чотного елемента (їх у неодима, наприклад, 7) співпадає за кількістю нейтронів з єдиним ізотопом нечотного парного празеодима. Аналогічне співпадіння числа нейтронів у парних важких лантаноїдів: Dy-Ho (98), Yb-Lu (104).
Періодична таблиця з указанням не усередненої атомної ваги, а числа нейтронів була опублікована у 1976 і 2001 роках.
Характерно співпадіння числа нейтронів головних ізотопів у ізоморфних пар (особливо 3d-елементів) Mn-Fe (30), Cu-Zn (34), а у іншого сусіднього Ga вже 38, Ru-Rh (58), а у сусіднього "геохімічно чужерідного" Pd - 62. Аналогічна пара Os-Jr (116). Горизонтальний гетеровалентний ізоморфізм відомий також для пар Y-Zr (50 нейтронів), Pb-Bi (126 нейтронів). При вертикальному (Nb-Ta, Mo-W) і діагональному (Ti-Nb, Sc-Zr) ізоморфне число нейтронів важкого елемента приблизно у 2 рази більше, ніж у легкого (Ti - 26, Nb - 52). На схемі вертикального ізоморфізма відстань між вертикальними лініями споріднених літофільних і халькофільних елементів мінімальна в центральній 4й групі.
Наведені данні необхідно мати на увазі при виділені великих геохімічних груп елементів. (кінець статті)

Зазначена інформація може бути використана для вивчення особливостей міграції радіонуклідів в навколишньому середовищі на радіоактивно-небезпечних і радіоактивно-забруднених територіях внаслідок Чорнобильської катастрофи.

переклад і допис до нього здійснив - радіоеколог, медичний психолог, 08.09.2023

Якщо у Вас є зауваження або заперечення до цього тексту, Ви можете про них написати.

Враховуючи особливу важливість правильного розуміння поняття "дозиметрія" та об'єктивного вивчення процесів взаємодії випромінювань з середовищем, я почав займатися перекладом "Методических указаний к лабораторно-практическим занятиям по дозиметрии ионизирующих излучений. Радиобиология", Киев - 1988.

Радіобіологія
Дозиметрія іонізуючих випромінювань
Методичні вказівки до лабораторно-практичних занять
Київ - 1988

ВСТУП

Дозиметрія іонізуючих випромінювань – це область прикладної ядерної фізики і радіобіології, які вивчають фізичні величини, які характеризують дію іонізуючої радіації на об’єкти живої і не живої природи, а також методи і прилади для вимірювання цих величин.
Початковий розвиток дозиметрії був обумовлений необхідністю захисту людини від іонізуючих випромінювань.
Одразу після відкриття рентгенівського випромінювання (1895 рік) були розпочаті дослідження по біологічній дії іонізуючої радіації, що дозволило винайти ряд ефектів, пов’язаних з процесами іонізації і поглинання енергії молекулами живої речовини. У зв’язку з цим з’явилася необхідність в кількісній оцінці ступеня радіаційної небезпеки. Для точної оцінки любого радіаційного ефекту необхідно знати не тільки кількісну сторону процесу, тобто величину поглинутої енергії, але і якісну – характер розподілу цієї енергії в просторі і часі.
Основними задачами дозиметрії іонізуючих випромінювань являються визначення дози і потужності в середовищі різних видів випромінювань, а також вимір активності радіоактивних препаратів і співвідношення між дозою і активністю радіонуклідів. Особливе значення має оцінка доз випромінювання в тканинах живого організму, так, як перевищення допустимого рівня опромінення може призвести до незворотних наслідків в тканинах і викликати ряд соматичних і генетичних змін. Дані дозиметричних досліджень мають важливе значення для оцінки біологічного ефекту доз при зовнішньому та внутрішньому опроміненні організму. Вони дозволяють також знайти джерела іонізуючого випромінення, визначити його вид, кількість поглинутої енергії і ступінь впливу випромінення на опромінений об’єкт.

І. ОСНОВИ ДОЗИМЕТРІЇ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ

1.1. Іонізуючі випромінення і характеризуючи їх величини

Іонізуючим випроміненням прийнято рахувати любий вид випромінення, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення іонів різних знаків. Розрізняють безпосередньо іонізуюче випромінювання, яке складається із заряджених часток з кінетичною енергією, достатньою для іонізації при зіткненні (ℒ-частки, β-частки, р (протони)) і опосередковано іонізуюче випромінювання, яке складається з незаряджених часток, взаємодія яких з середовищем призводить до утворення безпосередньо іонізуючого випромінювання (n (нейтрони), hγ (фотони)). Іонізуюче випромінювання поділяється на фотонне електромагнітне випромінювання (рентгенівське, ɤ випромінення, характеристичне та гальмівне випромінювання) і корпускулярне, яке складається з часток з масою, відмінною від нуля (ℒ-частки, β-частки, р (протони), n (нейтрони)) +1е (позитрони)). До основних параметрів і характеристик часток і фотонів, які підлягають вимірюванню, відносяться: електричний заряд і маса частки, а також швидкість (енергія), напрямок руху і час проходження через детектор, які описують рух часток і фотонів.
Іонізуюче випромінення, яке складається з фотонів однакової енергії або часток одного виду і однакової кінетичної енергії називається моноенергетичним.
Випромінювання, яке складається з фотонів різних енергій або часток одного виду з різними величинами кинетичної енергії, називають не моноенергетичним.
Якщо випромінювання складається з часток різного виду або часток і фотонів, то його називають змішаним.
Розрізняють також направлене (випромінення з виділеним напрямком поширення, розповсюдження) і не направлене (розсіяне) іонізуюче випромінення.
Іонізуюче випромінення створює в просторі або середовищі поле випромінення, яке характеризується просторово-часовим розподілом випромінення в розглядаємому об’ємі. Для опису поля випромінення використовується декілька фізичних величин. До них відносяться:
флюенс часток або квантів Ф=∆N/∆S, де ∆N – число часток або квантів, які проникають через поверхню з площею поперечного перетину ∆S, одиниця вимірювання в системі Сі – м^-2;
потік часток або квантів F=∆N/∆t, де ∆N – число часток або квантів, які проходять через дану поверхню за проміжок часу ∆t, одиниця виміру в Сі та позасистемна одиниця с^-1;
щільність потоку часток (квантів) φ=∆F/∆S=∆N/∆t·∆S, де ∆S – площа поперечного перетину об’єму елементарної сфери (форми), через яку за час ∆t проникає ∆N часток (квантів), одиниця вимірювання в Сі і позасистемна одиниця співпадають – м-2 с-1;
потік енергії випромінювання Fω=∆ω/∆t, де ∆ω – сумарна енергія випромінювання, яка переноситься через дану поверхню за проміжок часу ∆t, одиниця вимірювання в Сі – Дж/с, позасистемна одиниця ерг/с;
щільність потоку енергії φω = ∆Fω/∆S, де ∆Fω – сумарна енергія часток, які проходять через одиничний перетин за проміжок часу ∆t, одиниця вимірювання в системі Сі – Дж/м^2·с, позасистемна одиниця – ерг/см^2·с.
Поле випромінювання характеризується також розподілом часток (фотонів) за їх енергіями (енергетичним спектром випромінювання), кутовим розподілом, який виражається значенням щільності потоку часток або фотонів в даній точці середовища під різними кутами до вибраного напрямку, а також складом випромінення.
(Можна зробити примітку, що при сильних полях випромінювання з великими значеннями потоку випромінювання є доцільним увести поняття щільності поля опромінення та або сформованого і перемінного поля іонізації опроміненої речовини).

1.2. Взаємодія іонізуючих випромінювань з середовищем
Усі види іонізуючих випромінювань можуть бути виявлені тільки при їх взаємодії із середовищем. Детальне вивчення процесів взаємодії випромінювань з середовищем важливе для розуміння принципів роботи різноманітного дозиметричного обладнання, а також для забезпечення захисту від іонізуючих випромінювань.

1.2.1. Взаємодія ℒ-часток з речовиною

При проходженні через речовину ℒ-частки відбувається її пружне розсіювання на електронах і ядрах атомів (без значних втрат енергії) і непружне зіткнення з орбітальними електронами. В цьому випадку електричне поле ℒ-частки взаємодіє з зовнішніми електронами атомів, прискорює електрони, долає їх взаємодію з ядрами, що призводить до процесів іонізації і збудження атомів і молекул. При цьому відбувається поступова втрата енергії. Кожна ℒ-частка утворює в повітрі в середньому 23·104 пар іонів. Довжина середнього пробігу ℒ-частки в середовищі залежить від її початкової енергії, порядкового номера, атомної маси і щільності поглинаючої речовини.
ℒ-частки мають не великий пробіг в середовищі, в зв’язку з чим захист від зовнішнього впливу визначається їх пробігом в середовищі. Співвідношення між середнім пробігом ℒ-частки в повітрі (Rℒ, см) і їх енергій має наступний вигляд:
Rℒ повітр. = √Е^3 ℒ /3 (формула 1.1.)
Довжина пробігу ℒ-частки в інших середовищах (Rℒ, см.) визначається за формулою: Rℒ = 10-4√А· Е^3 ℒ /ϸ, де А – атомна маса, ϸ - щільність поглинаючого середовища, г/см3 (формула 1.2.).
Приклад 1. Визначте довжину пробігу ℒ-частки з енергією 4,5МеВ в повітрі.
Рішення: по формулі 1.1. знаходимо Rℒ повітр. = (4,5)^3/3=3 см.

Приклад 2. Знайдіть довжину пробігу ℒ-частки з енергією 4 МеВ в біологічній тканині, якщо Аткн. = 12, ϸ = 1 г/см3.
Рішення: по формулі 1.2. визначаємо: Rℒ ткн. = 10^-4 ·12·43/1 = 27,7·10^-4 см.

1.2.2. Взаємодія β-часток з речовиною.
Проходячи через речовину, β-частки можуть здійснювати однократне, мало кратне (не велику кількість) і багатократне пружне і не пружне розсіювання.
При не пружному розсіюванні β-частка витрачає свою енергію на збудження і іонізацію атомів. Втрати енергії при не пружних зіткненнях в кожному спів ударному акті малі. Навіть для дуже великих початкових енергій електронів збудження більш ймовірнісне ніж іонізація, а вторинні електрони мають середню кінетичну енергію, яка дорівнює декільком електрон-вольтам. Тому повна втрата енергії при проходженні β-частки через шар речовини товщиною «х» складається з великої кількості малих втрат енергії. Енергію, яка втрачається елементарною часткою на одиницю її пробігу, називають лінійною передачею енергії (ЛПЕ). Вона перед усім залежить від енергії і заряду елементарної частки, причому ця залежність різко зростає із зниженням швидкості частки. Тому в кінці пробігу віддача енергії частки любої зарядженої частки максимальна.

Лінійна передача енергії.
Лінійна передача енергії заряджених часток в середовищі (ЛПЕ, L) – відношення енергії ∆Е, яка передається середовищу часткою, що рухається, внаслідок зіткнень при переміщенні її на відстань ∆l до довжини її пробігу в цьому середовищі: L=∆Е/∆l.


(переклад зазначеної вище частини Методичних вказівок здійснив радіоеколог, медичний психолог, 21-22.09.2023)

(продовження перкладу Методичних вказівок "Дозиметрія іонізуючих випромінювань")

Лінійна передача енергії.
Лінійна передача енергії заряджених часток в середовищі (ЛПЕ, L) – відношення енергії ∆Е, яка передається середовищу часткою, що рухається, внаслідок зіткнень при переміщенні її на відстань ∆l до довжини її пробігу в цьому середовищі: L=∆Е/∆l.
В системі Сі одиницею ЛПЕ є джоуль на метр (Дж/м). В якості спеціальної одиниці використовують кілоелектрон-вольт на мікрометр води: 1 кеВ/мкм = 0,16 Дж/м.
ЛПЕ характеризує якість випромінювання. При однаковій поглинутій дозі мікророзподіл переданої енергії вздовж треків заряджених часток в середовищі, і, відповідно, величина L залежать від виду і енергії випромінювання (добавлений текст: а також від властивостей середовища та ступеня його іонізації (вторинних радіо-хіміко-фізичних ефектів)). Як вже зазначалося вище, між ЛПЕ і величиною заряду існує прямо пропорційна залежність. Як наслідок, при однаковій швидкості (вона залежить від початкової енергії) усі β-частки мають однакову ЛПЕ, так, як володіють однаковим зарядом. При цьому ЛПЕ пропорційна квадрату заряду (тому ℒ-частка, яка несе подвійний заряд, спричиняє появу іонів в 4 рази частіше в порівнянні з β-часткою, в повітрі β-частка утворює в середньому 30-300 пар іонів).
Довжина пробігу (Rβ) β-часток зростає із збільшенням енергії. Для величини Rβмакс., см в повітрі і легких матеріалах (органічне скло, алюміній) використовуються наступні формули:
Rβмакс.(повітря) ≈ 400 · Eβ, см, для Eβ ≥ 0,5 МеВ (1.3)

Rβмакс. ≈ 0,2 · Eβ, см, для Eβ ≥ 0,5 МеВ (1.4)
Rβмакс. ≈ 0,1 · Eβ, см, для Eβ ˂ 0,5 МеВ (1.4)

Приклад. Розрахувати максимальну довжину пробігу β-частки в повітрі і алюмінії, якщо Е-3,15 МеВ.

Рішення: по формулах (1.3) і (1.4.) визначаємо
Rβмакс.(повітря) ≈ 400 · 3,15 · 10^-2 = 12,6 м.
Rβмакс. ≈ 0,2 · 3,15 = 0,63 см.

1.2.3. Взаємодія електромагнітних випромінювань з речовиною.
На відміню від заряджених часток, кванти γ- і рентгенівського випромінювань практично безперешкодно проникають вглиб тканин. Проникаюча здатність цих видів випромінювань зростає із збільшенням величини енергії падаючого кванту, яка витрачається на процеси іонізації і збудження в опроміненій речовині.
Існує 3 (три) основних механізми передачі енергії електромагнітного випромінювання речовині:
1. Фотоелектричне поглинання – процес, при якому енергія падаючого фотона повністю поглинається атомом, з якого внаслідок цього вилітає електрон з енергією, яка відрізняється від енергії поглинутого фотона на значення енергії зв’язку. При енергіях фотона порядку атомних енергій зв’язку, фотоефект є переважним процесом поглинання γ-випромінення атомами, при більш високих енергіях фотонів (˃ 1 МеВ), роль фотоефекту стає менш суттєвою в порівнянні з іншими механізмами.
2. Комптонівське розсіювання – процес, при якому відбувається пружне зіткнення між фотоном, який поглинається і електроном, який вибивається з передачею останньому лише частини енергії фотона. Залишкова енергія уноситься іншим фотоном, який утворюється внаслідок цієї взаємодії. Напрямок руху вторинного фотона відрізняється від першочергового, тому процес називається розсіюванням фотона на електроні. Таке розсіювання відбувається в області енергій від 200 кеВ до 5 МеВ.
3. Утворення пар – процес, який призводить до поглинання γ-випромінення і утворення в полі атомного ядра пари електрон-позитрон. Утворені пари здійснюють іонізацію середовища, частина їх енергії витрачається на утворення гальмівного випромінення. Уповільнюючись, позитрон анігілює з електроном з утворенням γ- квантів. Цей ефект виникає при дії випромінення з енергією 1-10 МеВ.
Послаблення інтенсивності γ-випромінення (ℳm, (мю)) характеризується лінійним коефіцієнтом послаблення (ℳ, см^-1) або масовим коефіцієнтом послаблення:
ℳm=ℳ/ϸ, см^2/г, де ϸ - щільність поглинача, г/см^3.
Повний лінійний коефіцієнт послаблення дорівнює: ℳ=ꝭ+σ+ϰ, де: ꝭ- лінійний коефіцієнт послаблення, обумовлений фотопоглинанням, σ – лінійний коефіцієнт послаблення комптонівського розсіювання на електронах атома; ϰ – лінійний коефіцієнт послаблення, обумовлений процесом утворення пар.

1.2.4. Взаємодія нейтронів з речовиною.
При проходженні нейтронів через речовину відбувається їх взаємодія з ядрами поглинаючої речовини. В результаті взаємодії нейтронів з ядрами, вони розсіюються або, внаслідок того, що ядерні сили являються силами тяжіння, відбувається захват нейтрона ядром (утворення складеного (ізотопного) ядра).
Розрізняють наступні типи взаємодії нейтронів з ядрами:
1. Пружне розсіювання (потенційне і резонансне, n, n);
2. Не пружне розсіювання (n, n1);
3. Радіаційний захват (n, γ);
4. Ядерний поділ з вильотом заряджених часток (n, p; n, ℒ);
5. Поділ важкого ядра на уламки (n, ϯ).
Якщо результатом зіткнення нейтрона з ядром є просте відхилення нейтрона в полі ядерних сил від початкової траєкторії руху, то говорять про потенційне розсіювання.
При захваті нейтрона складене ядро переходить в збуджений стан. Перехід такого збудженого ядра на більш низькі енергетичні рівні відбувається шляхом розпаду і випромінюванням часток (протонів, нейтронів, ℒ-часток, важких ядр) або супроводжується випроміненням γ-квантів.
Захват нейтрона з наступним випромінюванням γ-квантів називається радіаційним захватом.
Захват нейтрона, який супроводжується випромінюванням часток, називається ядерним перетворенням.
Ці процеси взаємодії нейтрона з ядром відрізняються від потенційного розсіювання тим, що вони пов’язані з проміжними станами складеного ядра. При випромінюванні складеним ядром нейтрона, кінцеве ядро може залишатися або в основному або в збудженому стані. В першому випадку говорять про пружне розсіювання, в другому про не пружне розсіювання нейтрона. При не пружному розсіюванні частина кінетичної енергії нейтрона витрачається на збудження ядра-мішені. Характер залежності ймовірності утворення складеного ядра від енергії падаючого нейтрона є резонансним. У зв’язку з цим, розсіювання, яке пов’язане з проміжним станом складеного ядра, називають резонансним.
При пружному розсіюванні на ядрах вуглецю, азоту, кисню та інших елементів, які входять до складу біологічних тканин, нейтрони втрачають приблизно 10-15% енергії, тоді, як при зіткненні з ядрами атома водню (практично рівними за масою з нейтронами), енергія нейтронів зменшується в 3 рази, передаючись протону віддачі. Як результат такої взаємодії, утворюються сильно іонізовані протони. Таким чином, кінцевий біологічний ефект взаємодії нейтронів з речовиною пов'язаний з іонізацією, яку опосередковано викликають вторинні частки і γ-кванти.
Тип взаємодії нейтронів з атомними ядрами залежить від хімічного складу речовини, що опромінюється (від співвідношення в ньому атомів різних елементів), а також від енергії нейтронів.
В залежності від енергії нейтрони можна поділити на наступні групи:
1. Ультрахолодні нейтрони (з енергією ˂ 10^-7еВ).
2. Холодні нейтрони (з енергією ˂ 10^-3еВ).
3. Теплові нейтрони (0,025-0,1 еВ).
4. Надтеплові нейтрони (0,1 еВ – 0,5 кеВ).
5. Нейтрони проміжних енергій (0,5 кеВ – 0,2 МеВ).
6. Швидкі нейтрони (0,2-20 МеВ).
7. Надшвидкі нейтрони (˃ 20 МеВ).

(переклад здійснив радіоеколог, медичний психолог, 25.09.2023)

1.3. Дозові характеристики іонізуючих випромінювань.
Дія іонізуючих випромінювань на біологічні системи залежать від багатьох факторів фізичної, хімічної і фізіологічної природи. Найбільш важливі фізичні величини – це, звичайно, доза, а також пов’язані з нею фактори, такі, як потужність дози, розподіл дози в опроміненому об’єкті і якість випромінювання.
Основною величиною, прийнятою в дозиметрії, для оцінки міри дії іонізуючого випромінювання, є поглинута доза.
Поглинута доза (D) визначається як відношення середньої енергії, яка передається іонізуючим випроміненням (∆ω) в елементарному об’ємі до маси речовини в цьому об’ємі (∆m): D=∆ω/∆m
В системі Сі одиницею поглинутої дози є грей (Гр).

(Про те, що не увійшло до методичних вказівок: І, тут, з точки зору спеціальної теорії відносності відбувається «вибух свідомості» при переході систем відліку у квантовий стан і набуття ними швидкостей, які наближаються до швидкості світла:
1. Стає зрозумілим, що енергія іонізації (іонізуючого випромінювання), яка передається живій біологічній тканині залежить насамперед від наявності (сформованості) елементарної частки та її заряду, тобто різка зміну заряд, швидкості руху заряду, зміна напрямку та швидкості руху заряду призводить до електромагнітних та іонізаційних явищ, які прямо або опосередковано впливають на: джерело випромінювання, потік іонізуючого випромінювання, опромінену речовину.
2. Принцип сталості заряду, сам по собі, зберігається лише при умові сталості (стабільності) частки або випромінювання, яким енергія (заряд) переноситься.
3. Умова сталості швидкості світла у вакуумі, яка характерна, наприклад для фотонів і γ-квантів стає відносною для змішаного (комбінованого) випромінювання і опромінення. Тобто можливі явища, коли, наприклад ℒ-частку або β-частку здоганяє частка з більшою швидкістю (нейтрон, електрон, позитрон) або фотон чи γ-квант, і відбувається ядерне перетворення початкової ℒ-частки або β-частки з додатковими іонізаційними явищами.
4. Згідно основної та спеціальної теорії відносності швидкість тіла (і його відносний час) відносно різних систем відліку буде залежати від маси вибраної системи відліку, а також від швидкості мас, які вступають у взаємодію, і швидкості зміни взаємодіючих мас. При цьому питання «відносного» часу стає взаємонезалежним при кожному акті квантової взаємодії, що є актуальним на кожному радіобіологічному рівні елементарної структурної одиниці живої клітини, тобто для усього внутрішнього середовища живої клітини, яка піддається опроміненню. Відбувається загальний дисонанс біологічних ритмів живої клітини і загального спрямування її життєвої функції. Враховуючи електромагнітну природу більшості видів електромагнітного випромінювання, крім явищ іонізації виникають локальні електромагнітні поля, які змінюють електричний і магнітний потенціал біологічних рідин всередині клітини та її зовнішньому оточенні, що ніяк не враховується приладами радіометричного (дозиметричного контролю). За цієї обставини, важливою умовою радіобіологічної резистентності є не тільки «накоплена» доза, але і «кумулятивна доза», яка характеризує накоплення живим організмом важких металів та хімічних елементів з металевими властивостями у процесі життєдіяльності, а також від потужності зовнішнього електромагнітного поля.
5. З урахуванням умов, викладених у пунктах 3 і 4, набуває додаткового значення таке поняття спеціальної теорії відносності, як «інтервал», що, по суті визначає дискретність процесів, які відбуваються в потоці іонізуючого випромінювання, опроміненій речовині, а також приладах радіометричного (дозиметричного) контролю в «реальному» часі, який набуває «віртуальних» характеристик по відношенню до нормального стану здоров’я в умовах до опромінення, під час опромінення, хронічного опромінення та в латентний період. Поняття «інтервал» стає сукупним поняттям, яке характеризує не тільки дистанцію до джерела випромінювання та інтервал часу наближення, віддалення і знаходження в контакті з джерелом випромінювання (перебування в зоні опромінення), а також інтервал (дискретність) засобів вимірювання, з урахуванням параметрів чутливості детектора.
6. Урахування принципів спеціальної теорії відносності у загальному визначені D=∆ω/∆m є прямим доказом «безпорогової дії іонізуючого випромінювання», проте, все ж таки зберігається таке поняття, як буферність біологічних рідин і буферність внутрішньоклітинного середовища, які напряму характеризують життєздатність окремої живої клітини і живого організму в цілому.
7. Загальна інерційність процесів життєдіяльності живої людини забезпечується такими явищами і процесами, як: вища нервова діяльність, свідомість, підсвідомість, саморегуляція, автономна саморегуляція, стрес, нервове збудження, загальне збудження, температура тіла, артеріальний тиск та інші, більшість з яких прямо чи опосередковано керуються головним мозком, тобто поняття інтервалу (дискретності) для свідомості людини є різними в залежності від фізичного і фізіологічного стану, а також інформаційного навантаження, яке впливає на процеси свідомості, підсвідомості та усвідомлення, які відбуваються при дії іонізуючого випромінювання на організм, в латентний період, при появі ознак радіобіологічних наслідків (реакцій) та в гострий і хронічний реабілітаційні періоди. Така інерційність свідомості, підсвідомості, саморегуляції та автономної саморегуляція живої людини створює додаткові умови «віртуального «часу»», які можна охарактеризувати, як «внутрішній біологічний годинник людини», який, по суті характеризується Законом мінімуму Юстуса фон Лібіха по відношенню до загальної функціональності усього організму живої людини.
У зв’язку з обмеженістю робочого часу, написання мною цього доповнення тексту до Методичних вказівок по дозиметрії іонізуючих випромінювань, 25.09.2023 закінчено)

Якщо у Вас є зауваження до тексту, який не увійшов до Методичних вказівок, що написаний мною, Ви можете про них написати.

Про те, що не написано в Методичних вказівках по дозиметрії іонізуючих випромінювань. Радіобіологія.

Самостійне мислення:

Поглинута доза (D), яка визначається як відношення середньої енергії, яка передається іонізуючим випроміненням (∆ω) в елементарному об’ємі до маси речовини в цьому об’ємі (∆m): D=∆ω/∆m, що в системі Сі є одиницею поглинутої дози, яка позначається як грей (Гр), не характеризується таким поняттям як іонізаційний потенціал іонізуючого випромінювання, тобто не є повною характеристикою іонізуючого випромінювання щодо здатності перенесення електричного заряду у просторі і часі, а також характеристикою зміни електричного заряду і електричного потенціалу речовини, яка була опромінена до часу коли в цій речовині настав стан електрохімічної та термодинамічної рівноваги. При цьому необхідно враховувати, що живий організм на клітинному рівні, в ізольованому стані або ізольованому середовищі, без процесів метаболізму, самостійно може не набути стану електрохімічної та термодинамічної рівноваги навіть за умови припинення дії іонізуючого випромінювання.

З урахуванням зазначеного, характеристику поглинутої дози живим організмом можна позначити, як Dv, позначка v від слова vital – життєвий,
Dv=∆ω·(|k·q1·t1 ± q2·t2|)+(t3· (q2 ± q3))/∆m·∆qt,
де: ∆ω - середня енергія, яка передається іонізуючим випроміненням, k – коефіцієнт іонізуючого випромінювання, який характеризує його іонізаційний потенціал, q1 – початковий зарядовий (іонний) потенціал об’єму речовини, яка піддана опроміненню в початковий момент часу t1; ± - математична характеристика зміни початкового зарядового (іонного) потенціалу під час дії іонізуючого опромінення; q2 – кінцевий зарядовий (іонний) потенціал об’єму речовини, яка була опромінена в момент часу t2, коли було припинена дія усіх видів прямого і розсіяного іонізуючого опромінення, t3 – розрахунковий час дії та прояву вторинних радіаційних (іонізаційних) ефектів в опроміненій речовині, q3 – остаточний зарядовий (іонний) потенціал опроміненої речовини після закінчення розрахункового часу дії та прояву вторинних радіаційних (іонізаційних) ефектів; ∆m – маса опроміненої речовини; ∆q – буферний зарядовий потенціал речовини маси (m), яка опромінюється; t – час збереження буферного іонізаційного потенціалу речовини масою (m), яка опромінюється під час дії первинних або сумарного часу дії первинних і вторинних радіаційних (іонізаційних) ефектів.

Перевірте, будь-ласка правильність мого "самостійного мислення", яке по суті є певним узагальненням колективного мислення, тобто осмисленням мною раніше прочитаної і усвідомленої інформації у сфері ядерної фізики, дозиметрії іонізуючих випромінювань, методів вимірювань параметрів навколишнього природного середовища, радіоекології, радіобіології та радіаційної медицини.

У мене виникла проблема, щодо фізичного визначення показника дози Dv, бо його значення, за прийнятою логікою, повинно бути Джойль-Кулон за одиницю часу.
Не вистачає у мене розуму для правильного написання такої розрахункової одиниці поглинутої дози.

автор тексту - радіоеколог, медичний психолог, 26.09.2023

Про будь-які зауваження Ви можете написати тут.

Про подальшу самостійну роботу.

Сьогодні на тему електрики та елементарного електричного заряду мною було продивлено відео: «Что такое электричество на самом деле?» Физика с Юрием Ткачёвым.
В цьому відео не дається відповідь про те, що розуміється під елементарним (електричним) зарядом і не наведено визначення фізичного поняття елементарного заряду.

Якщо під елементарним зарядом розуміти властивість елементарної енергії до перенесення окремих елементарних часток, які є носіями елементарних зарядів, то зразу стає зрозумілим, що і елементарна енергія і елементарні частки повинні бути окремо носіями позитивних зарядів і окреме від’ємних зарядів, що з точки зору понять електрики та електромагнітної взаємодії є логічним.

Чомусь точка зору про те, що елементарним зарядом є властивість простору щодо енергетичної ємності та набуття відносно стабільного стану електромагнітної та гравітаційної рівноваги не розглядається сучасною наукою та не є актуальною.

Якщо представити собі певну частину простору і стані рівноваги, то фактично, без виведення його з цього стану не можна будь-як визначити властивості цього простору, наприклад, чи має цей простір який-небудь заряд, відмінний від нуля, чи діють в цьому просторі будь-які сили, такі, як сили гравітаційної взаємодії, так само, чи є цей простір абсолютним вакуумом, чи в ньому присутні якісь-там віртуальні частки, типу віртуальних фотонів взаємодії, які миттєво народжуються і так само миттєво зникають, не залишаючи за собою будь-яких слідів.
Чи може бути елементарним зарядом поняття різниці між гравітаційними та електромагнітними властивостями елементарного простору щодо його загальної енергетичної ємності?

Заряд q = Ev/G- (φ±A), де: E – величина енергії, v – величина елементарного об’єму з властивостями елементарного заряду, G – сили гравітаційної взаємодії, які властиві елементарному об’єму з елементарним зарядом, φ – скалярна величина електромагнітного потенціалу, яка властива даному елементарному об’єму, A – векторна величина електромагнітного потенціалу, яка властива даному елементарному об’єму.
З цієї формули можна зробити такий висновок: заряд q = E(v±∆v)/G-(φ±A), де ∆v – зміна зарядженого об’єму внаслідок зміни (коливання) показника G-(φ±A)

В цьому тексті поняття заряду визначається як комплексна фізична величина, яка характеризує стан енергії елементарного об'єму простору, що є носієм елементарного заряду, та зміни розподілу цієї енергії у простору за рахунок зміни сил гравітаційної і електромагнітної взаємодії, що притаманні цьому елементарному простору.
Тобто можливий такий запис і визначення поняття елементарного заряду, який не залежить від переваги в той чи інший момент часу сил гравітаційної або електромагнітної взаємодії: q = E(v±∆v)/|G±(φ±A)|

26.09.2023 року, автор тексту й визначення поняття елементарного заряду простору, яке в цьому тексті наведене, - радіоеколог, медичний психолог.

Про будь-які зауваження до цього тексту або про свою думку Ви можете написати тут.